А це не зручно і не вигідно, адже було таке, що в ІІ кварталі ми виробили більше, ніж реалізували. Я вивела коефіцієнт і визначила скільки у цьому проданому бордюрі амортизації. Але ж у мене залишилися ще товари з цієї партії. А до неї вже ту ж амортизацію не застосуєш, бо вона вже була врахована. Можна використовувати тільки за ІІІ квартал. Іноді це йде в збиток.
Не солодко й з прибутками — на них треба заплатити 23% податку. Але ж доводиться платити не тільки за прибуток. Щоб легально провести плату за орендовані приміщення чи, приміром, штраф, мені потрібно записати їх до прибутку — нібито це не я, а мені ці гроші віддають. Чому в прибутки? А тому що немає такої графи у витратах, щоб туди оренду чи штрафи записувати!
Нагадаю, що підприємство, про яке йде мова, виготовляє тротуарну плитку. А от тепер абсурд — якщо в мене на підприємстві не буде працювати інвалід, то я повинна сплатити штраф у розмірі середньомісячної річної зарплати. А куди на таке підприємство інваліда брати — він що буде бетон мішати?»
«З кожної заробленої гривні — 1,20 платиться податку…»
«На зарплату податок найбільший, саме тому багато хто проводить мінімальну. Вона ще й обкладається ПДВ. Чому з зарплати повинен зніматися ПДВ? Це ж податок на «накрутку»!
Якщо проводити заробіток по всіх правилах, то можна помітити, що він оподатковується двічі. Спочатку із загальної каси платить підприємець усі можливі й неможливі податки, а потім робітник ще раз їх оплачує «від себе». Тому й виходить, що з заробленої тисячі гривень робітник на руки отримує лише 488, а роботодавець виплачує державі 1 200 гривень податків.
Саме тому багато хто йде в чорнову бухгалтерію. Краще замовник мені принесе тисячу готівкою, я робітнику віддам 950, а собі заберу 50. Робітникові так вигідніше, адже він отримує замість 488 гривень аж 950. Тому великі підприємства не мають такої клієнтури, адже споживачу простіше заплатити готівкою, щоб робітники отримали більше грошей та якісніше зробили».
Розійшлись, як у морі кораблі.
«Наше підприємство працює на загальній системі оподаткування. І за новим кодексом ми не маємо права співпрацювати з суб’єктами підприємницької діяльності (СПД), які знаходяться на єдиному податку. Ми не можемо поставити на витрати роботи й товари, здійснені СПД. І виходить ось який парадокс: я у СПД орендую виробничі приміщення, бо своїх у мене немає, оренда складає 20 тисяч гривень на місяць. Я повинна під час складання декларації про прибуток зазначити «Орендна плата». Тобто мало того, що я їх заплатила СПДшнику, я ще з них 23% віддам державі, як податок на прибуток!
Зараз багато СПД втратили чимало клієнтів, тому що з ними перестали працювати підприємства на загальній системі оподаткування. СПДшників просто витісняють — людей, які дали роботу собі й іншим! Отаке заохочення.
Мені здається, що цей податковий кодекс писала люедина, яка взагалі з виробництвом, з реальністю немає нічого спільного. Типу, ось сьогодні ми вводимо Податковий кодекс і всі починають по ньому працювати, а те, що було до цього — нікого не хвилює».