Як і його товариша по «Динамо» Вадима Євтушенка, доля Віктора Хлуса теж закинула до Швеції. Майже 10 років свого життя провів у цій скандинавській країні. Віктор був одним із когорти гравців «Динамо», кого після завершення кар’єри офіційно «випустили» за кордон під егідою тодішнього монополіста «Совінтерспорту». Ішов 1990 рік, на батьківщині вишиковувалися довжелезні черги за товарами першої необхідності, а тут ледь не в аеропорту йому вручили ключі від «Вольво», оселили на шикарній віллі...

Чи думав колись скромний хлопець із невеличкого чернігівського містечка Новгород-Сіверського, що життя піднесе йому такий сюрприз? Футбольна історія Віктора Хлуса не звичайна. Він не ходив до спортшколи, не грав за дитячі та юнацькі збірні. М’яча ганяв з однолітками після уроків, трохи займався легкою атлетикою. Коли вже навчався у Києві, друзі умовили його виступити за фастівський «Рефрижератор» у першості колективів фізкультури. Згодом його запросили до чернівецької «Буковини», там він і впав в око селекціонерам київського «Динамо». Так цей самоучка, самородок став прогресивним футболістом. І хоча виходив Віктор переважно на заміну, вболівальники його любили, аплодували фірмовим проходам та сильним пласованим ударам, після яких м’яч нерідко потрапляв у сітку.

Була у Віктора Хлуса й «улюблена» команда, у ворота якої він забивав мало не в кожному матчі. Розповідали, як одного разу, приїхавши до столиці Білорусії, футболісти «Динамо» прочитали у місцевій спортивній газеті: «Обережно, до Мінська прибув Віктор Хлус!» Відверто побоювались його білоруські футболісти, у них виробився «комплекс Хлуса». У Швеції, ясна річ, такого комплексу не існувало, тож треба було його створити. Перший і, мабуть, найуспішніший сезон він провів у Гетеборзі, в ГАІСі. Вони того року стали бронзовими призерами, а Віктор — кращим бомбардиром свого нового клубу. Однак наступного року господарі команди продали його до «Ельфсборга», який вів боротьбу за виживання у вищій лізі. Попри всі прогнози, вони посіли п’яте місце, і знову Віктор забив більше всіх м’ячів у ворота суперників. Та й тут затримався ненадовго. Керуючись своїми фінансовими інтересами, господарі продали його в команду першої ліги «Юнсерет», де він грав до закінчення кар’єри.
— Умови контракту, — розповідає Віктор, — було складено так, що жодних прав у нас не було. Так вигідніше «Совінтерспорту», який відверто знущався з  утболістів. За угодою, наприклад, моя зарплата становила 4 тисячі доларів США, а отримував я на руки від сили 480. Решта йшла спритним ділкам з  Совінтерспорту». Та й цю суму виплачували нерегулярно. Через кілька місяців терпець урвався, і ми — я, Вадим Євтушенко, Ігор Пономарьов, Сергій Алейников, Сергій Пригода — повідомили наших функціонерів, що збираємо прес-конференцію. Ті, злякавшись, негайно повернули гроші. А мене, як організатора, звинуватили у зрадництві батьківщини. Тоді представником «Совінтерспорту» у Швеції працював Сергій Хусаїнов, який потім перекваліфікувався в арбітра російської першості. За ним увесь час тягнувся шлейф різних фінансових скандалів. Певен, що він іще довго знущався б над нами, та у провідній шведській газеті, до якої я звернувся, вийшла велика стаття про всі наші поневіряння у Швеції, після чого він і його поплічники відступили…
Дружина Віктора Хлуса — триразова олімпійська чемпіонка зі спортивної гімнастики Стелла Захарова — переконана, що у Швеції легких грошей не буває.
— Не збиралися так довго залишатися там, — згадує вона. — Оскільки після розрахунку з «Совінтерспортом» на руках лишалися копійки, іноді з Києва доводилося возити продукти, ковбасу — не вистачало. Сину Олегу було шість років. Я спочатку сиділа без роботи, потім вивчила мову, почала працювати, приносити гроші, стало не так тяжко. Після того як Союз розвалився, а разом з ним зник «Совінтерспорт», відчули справжнє щастя, насолоду, придбали будинок у Гетеборзі…
— Я згадую роки, прожиті у Швеції, — доповнює Віктор Хлус, — як щасливі. По-перше, весь цей час я був у рідній футбольній стихії. Усі побутові умови мені створили чудові, не пам’ятаю, щоб у мене чи сім’ї виникали якісь проблеми. Я повністю був зосереджений на футболі. Від мене вимагалася відповідна самовіддача на тренувальних матчах. При цьому варто врахувати, що в Швеції тоді, та й зараз також, більшість клубів не мали професійного статусу. Поруч з 5—6  професіоналами грають аматори, які зайняті на якійсь іншій роботі. Це пояснюється тим, що у Швеції — не такі заробітки, як у футболістів Італії, Іспанії чи Англії.
Звичайно, після навантажень київського «Динамо» тренування у Швеції здавалися легкою прогулянкою. Матчі проходили з тижневим інтервалом. Погодьтеся, достатньо часу, аби відновитися, належним чином підготуватися до наступної гри. Попервах не знав, що робити з вільним часом. Правда, потім взявся за вивчення мови… Вони приїхали до Києва 1997-го у відпустку, та так і залишилися вдома. Стелла Захарова організувала щорічний великий гімнастичний турнір, Віктор тренує дітей. Обидва щасливі, що можуть бути корисними Україні. Щоправда, Віктор іноді навідується-таки до Швеції...

Володимир Кулеба