Історія Фастівщини сягає глибокої давнини і бере початок із населення краю первісними людьми, які жили на Фастівщині 20-25 тис. років тому, в епоху палеоліту. Свідками тих часів є понад 150 пам’яток археології. Серед них:

• Фастівська стоянка мисливців на мамонта та дикого коня епохи пізнього палеоліту(20-15 тис. років тому), знайдені по вул. Комарова під час будівництва ЗОШ № 4.
• Неолітичні поселення біля с.Кощіївка та на хуторі Млинок(V-lll тис. років до н.е.).
• А знайдені на березі річки Унава кам’яні знаряддя праці зі стоянок стародавнього кам’яного віку яскраво свідчать, що ці землі заселялись ще стародавньою людиною 40-30 тис. років тому.

Городища та кургани скіфської доби, поселення римського періоду, давньоруські поселення - оригінальні знахідки археологічних розкопок - стали подальшими сторінками стародавньої історії краю.

Історичний шлях міста тісно пов’язаний з долею “матері міст руських”. У стародавні часи саме територією нинішньої Фастівщини проходили кордони Київської землі. Фастівщиною проходила з військом княгиня Ольга разом з молодим княжичем Святославом, бували тут і воїни князя Володимира.

Постійні напади татар Xlll-XV ст. змушували фастівчан залишати освоєні землі, але на початку XVI ст. тут знову почали селитися люди.

Разом з тим, Фастів має свою самобутню, неповторну історію. Вперше наше місто згадується в літописі під 1390 роком. Тоді в грамоті литовського князя Володимира Ольгердовича стверджувалось право володіння Фастовом роду князів Рожановських. Є найбільш ранні літописні свідчення, за якими назва поселення могла виникнути за часів київських князів Олега та Ігоря, коли будувалась Київська держава й Олег “почав города ставити”...

Історію Фастова раннього середньовіччя залишається лише домислювати: музейні фонди не мають матеріальних свідчень того періоду.

У першій половині XVII ст. Фастів хоч і мав привілеї містечка, але по суті лишився селом. У 1630 році тут налічувалося 152 двори. Розвинуто було скотарство, значно менше – хліборобство. Важливе місце в господарстві посідали промисли, зокрема рибальство і мисливство, а також ремесла: ткацтво, гончарство, обробка дерева.

Найгучнішу славу нашому місту та відчутне піднесення економічного і політичного життя на рубежі XVI та XVII століть приніс фастівський полковник Семен Палій. Адже це йому вдалося добитися з кінця 80-х років цілком незалежного управління споконвічними козацькими землями від Дніпра до Случі. Саме при ньому козацький устрій на правому боці Дніпра набув, за свідченнями істориків, рис державного утворення, а ця територія з чітко означеними кордонами мала назву “Палієва держава”.

Вогненні роки Коліївщини – то звитяжні й сумні рядки історії міста. Жителі Фастова активно підтримували народних ватажків – М. Швачку та А. Журбу, які на чолі великого гайдамацького загону в 1768 р. захопили Фастів і зробили його своєю резиденцією.

Фастівщина знову опинилася у вирі бурхливих подій наприкінці 1825 р. під час повстання декабристів – першого в Російській імперії революційного вибуху. 29 грудня 1825 р. в с. Трилісах, де була розквартирована 5-та мушкетерська рота Чернігівського полку, почався виступ, який підтримали роти, розташовані у м. Васильків.

Великому Кобзареві Тарасу Григоровичу Шевченку, який побував на Фастівщині під час розкопок кургану Переп’ят у складі археологічної комісії в с. Фастівець, було близьке й цікаве багате історичне минуле Фастівщини, про що свідчать його численні твори: “Чернець”, “Швачка”, “Іржавець ”.

В середині ХІХ ст. 90 % землі залишилися в руках польських землевласників. На Фастівщині величезні володіння належали таким казково багатим польським магнатам, як родини Браницьких, Потоцьких тощо.

Скасування кріпосного права в 1861 р. обумовило більш високі темпи економічного розвитку українських земель у складі Росії. Це мало місце і на Фастівщині: відкриття руху на Фастівській залізниці, будівництво спиртзаводу в с. Трилісах, пивоварного заводу в м. Фастів, заснування у місті товариства взаємного кредиту, будівництво котельно-механічного заводу і утворення на його базі “Акціонерного товариства Ф. Брандта”.

На цьому підприємстві працював Микола Бенардос – видатний вітчизняний винахідник і раціоналізатор. Понад сто винаходів у різних галузях науки і техніки на його рахунку, та уславився вчений передусім завдяки першому у світі обгрунтуванню способу дугового зварювання.

Спливали десятиліття... Поступово місто перетворювалося на центр промислового та економічного розвитку. Через Фастів в 1870 році пролягла залізниця Київ-Одеса. Характерною рисою економіки Фастова кінця ХІХ - початку ХХ ст. була наявність великої кількості дрібних напівкустарних підприємств з 5 – 10 робітниками. Це, зокрема, 2 шкіряних, 2 миловарних, 5 цегельних, кілька медоварних підприємств, 2 водяних млини, 5 крупорушок тощо. У містечку налічувалося понад 60 дворів ремесників, з них 40 – шевців, 7 – бондарів, 13- займалися слюсарно-ковальським промислом.

Експлуатація, жахливі умови життя штовхали робітників на шлях економічної і політичної боротьби.

Робітники Фастова активно виступали проти царизму в роки першої російської революції (1905-1907 рр.), громадської війни, Першої світової війни.

До визначних подій історії краю в контексті загально-української історії слід віднести і підписання на коліях Фастівського вокзалу 1 грудня 1918 р. договору про злуку між Українською Народною республікою і Західно-Українською Народною Республікою в одну державну одиницю.

З весни 1921 р. Фастівщина існувала і розвивалася в складі Радянської України майже сім десятиліть.

Як у краплині води, віддзеркалювалося на Фастівщині все, що діялось у масштабі України в страшні 1932-33 рр. штучно створеного голодомору. Про тяжкий продовольчий стан, випадки опухання, голодної смерті та факти канібалізму свідчать спогади очевидців, статистика.

Героїчні вчинки в літопис Фастова вписали наші земляки в роки найжорстокіших із воєн – Великої Вітчизняної. З її кривавих доріг не повернулося додому більше 5 тисяч фастівчан.

Важким було звільнення міста від німецько-фашистських окупантів. Це сталося 7 листопада 1943 р. . За мужність і героїзм, проявлений в ході операції, понад 21 тисячу солдат і офіцерів Радянської Армії було нагороджено орденами та медалями. За звільнення Фастова від німецько-фашистських загарбників 31 солдат та офіцер отримали високе звання Героя Радянського Союзу.

Фастів вистояв, піднявся з руїн та згарищ, та з роками набрався сили і трудової наснаги.