Походження назви і самого міста Фастова дотепер залишається загадкою історії. Як відомо, перша згадка про населений пункт із такою назвою (Фощево) припадає — до того ж, із певним застереженням — аж на кінець XIV сторіччя (1390 р.).* Але в цих відомостях йдеться про місто, яке вже існує, повз нього проходять торгівельні шляхи, а в ньому влаштовуються ярмарки. Що більше — як про населений пункт, який дістався у спадок від давнього пращура, який володів цими землями, можливо, ще на зламі ХІ-ХІІ сторіч. Правда, відомо, що заради «права» на землю нові претенденти нерідко вдавалися до фальсифікації, тому не братимемо на віру саме цей момент. А погляньмо: чи не маємо інших підстав шукати початки міста з назвою Фастів у більш ранні ніж XIV сторіччя часи?

Почнемо пошук з одного загальновідомого правила ономастики (науки про географічні назви), за яким назви давніх міст часто збігаються з гідронімами (назви річок) і антропонімами (ім'ям сучасника — засновника міста).

З огляду на це правило зацікавлює співпадання назви річки Фоса, що тече через місто. (Ми не затримуватимемо увагу на правомірності змін кореневого «а» на «о»; в давніх варіантах назв Фастова маємо трансформації такого самого характеру: Фастів — Фощево — Хвостів). Отже, назви міста і річки певною мірою збігаються. Це нагадує збіг назв струмка Киянки, що тече повз Старокиївську гору, і міста Києва.

Для стародавніх міст було притаманне ще одне співпадіння: назви міста з ім'ям його засновника. Хто ж поставав в цій ролі?

Зазвичай, володарі землі — князі, пізніше — бояри. Вони будували міста на своїх землях. Так Київ дістав назву на честь свого засновника, легендарного князя Кия, володаря полянської землі. Літописне місто Василів (сучасний Васильків) назване на честь князя Володимира, він мав християнське ім'я Василь і заснував це місто на Стугні. Те саме з назвою літописного Юр'єва (нині Біла Церква), заснованого князем Ярославом (Мудрим), за хрещенням — Юрієм (Георгієм).

Чи не слід шукати засновника Фастова за такою самою моделлю? Коли не маємо прямих свідчень, то іноді і дотичні дані, якщо вони відповідають певним історичним реаліям, можуть наблизити до вирішення питання. Принаймні, нададуть можливість створити ймовірну гіпотезу. Отже, мету вибрано. Щоб трохи обмежити пошуки в часі, відразу зауважимо, що в пізніших середньовічних документах ім'я (чи прізвище) з коренем «фаст» не трапляється. А пошук такого імені в попередню літописну добу має хоча б такі підстави, як наявність біля сучасного Фастова археологічних пам'яток давньоруського часу. Л. Похилевич, який залишив найдавніший опис старожитностей Київської землі, називає біля Фастова два відомі йому городища. Саме через Фастів проходив давній торгівельний шлях на захід — до Червенських міст і Польщі. На цьому шляху і виникали укріплені населені пункти. Одне з цих городищ автор ідентифікує з літописним містом Володаревим. Назву другого він не називає. Але цікаво було б дізнатися, де саме розміщувалося це городище. Чи не могло другим укріпленим пунктом на цьому давньому шляху бути місто — попередник Фастова?

В середині 80-х років автор цієї розвідки, як вже йшлося, брала участь в археологічному обстеженні Фастівщини. На жаль, від часів Похилевича тут сталися помітні зміни. Віднайти сліди саме тих городищ, про які свідчив Л. Похилевич, було практично неможливо. Тому питання про «2-а городища» біля Фастова тепер має суто теоретичне значення.

Проте під час наших обстежень низку городищ давньоруської доби було зафіксовано. Давньоруські городища і Змієві вали біля Фастова, як уже йшлося, обстежив і дослідив також приблизно в той самий час М.Кучера.

На Фастівщині тепер добре відомі і сільські поселення давньоруської доби. Отже, в давньоруські часи край був не тільки заселений, означені вище пам'ятки свідчать про певний соціокультурний розвиток, зокрема про роль центральної влади (Змієві вали) і місцевих землевласників (укріплені городища). Але повернемося до писемних джерел.

Маємо вельми красномовні здобутки: в літописі ім'я Фаст (інше прочитання — Фост) подибуємо двічі. Важливо те, що людина на ім'я Фаст згадується в наведених в літописі історичних документах — договорах із греками, а не в легендах чи усних переказах, яких чимало подає літописець.

Запропонуємо два уривки з цих договорів (за Радзивіллівським літописом).

Перший:

В лето 6420. Посла мужи свои Олегь построити мира і положити ряд межю Рус (ь)ю и Греки. И посла. Равно Другаго свещания, бывшаг(о) при тех же ц(а)рьхь Лва и Александра. Мы от рода рускаг(о); Карлы, Инегельд, Фарлоф,... Лидул, Фост (підкреслено автором), Стемид, иже послани от Олга, великог(о) кн(я)зя рускаг(о), и от всех, иж(е) сут(ь) под рукою ег(о), светлых и великих кн(я)зь и его великих боярь, к вам, Львови и Александрови и Костянтину, великим о бозь самодержьцєм, ц(а)р(е)мь греческым...

Другий:

«В лето 6453. Присла Романь, и Костянтинь, и Стеф(а)н послы ко Игореви построити мира перваго. Игорь же гл(агол)а с ними о мирь. Посла Игорь муж(и) свои к Роману, Романь же созва боары и сановники, и приведоша рускиа послы, и вельша гл(агола)ти и писати обоих рьчи на хоратью...

«Мы от рода рускаго посли гостие: Ивьрь, соль Игоревь, великог(о) кн(я)зя рускаг(о), и общин послы Фуевасть, С(вя)тославь с(ы)на Игорева; Искусеви, Олги кн(я)г(и)ни; Слугь Игоревь, нетии Игоревь; Ул бь Володиславь, Канецарь, Прелд(е)славин; Шигобернь Сфаиндрь, жены Ульбовы; Прастень Туродови; Иабарь Фастовь (підкреслено автором); Гримь Сфирьковь, Прастнь Якунуь, нетии Игоревь... от великого кн(я)зя руск(а)го Игоря, и от всьх кн(я)зей руских, и от всех люди Рускиа земли».

В договорі йдеться про мир і любов з усіма царями та боярством і всіма людьми грецькими «на вся льта дондежи с(о)лнуе сияет и вес(ь) мирь стоить». А далі наводиться клятва, за якою, якщо хтось «от страны рускиа» «разрушити такую любовь», то має прийняти помсту «от б(о)га... осуженье, на погибель», а якщо вони не хрещені, то не матимуть допомоги і від «Перуна», «да не ущитется щыщты своими, да посечены буд(у)ть мечи своими и от стрьль, и от ыного оруж(и)а своего, и да будут раби всии вьхь и будущим».

Отож, перший раз ім'я Фаста подибуємо під 912 (911) роком. Пам'ятна дата давньоруської історії — рік гучної воєнної і дипломатичної перемоги над могутньою Візантією, визнання нею Русі.

У зв'язку з цим великий Київський князь Олег посилає за море посольство, складає важливу і вигідну для себе мирну угоду з константинопольським імператором. І от серед послів, імена яких перераховані в Олеговому договорі з греками, є і посол на ім'я Фаст (Фост).

Зупинімось і не поспішаймо перегортати цю сторінку. Вчитаймось уважно, що то був за час. Ким міг бути цей «Олегів» Фаст? Прямої відповіді на це запитання в літописі ми не знаходимо. Але обставини, за яких діяли наші герої, більш-менш відомі. Олег із дружиною прибув до Києва 882 року з Новгорода. Здобув це місто і, ставши великим князем, почав об'єднувати навколо Києва східнослов'янські «землі» — княжіння. На нових землях він, як повідомляє літопис, почав «ставити городи», тобто укріплені фортеці. На жаль, літопис мовчить, де саме ставив свої городи Олег. Але відомо, що більшість земель він підкорив без будь-яких труднощів.

На захід від Києва розлягалася земля деревлян. Деревляни та їхні князі найстійкіше захищали свою незалежність. Їх автономія була ліквідована лише за часів Ольги (в половині X ст.). Тому є всі підстави вважати, що саме на західних землях обставини вимагали будувати укріплення. Фастівщина, як відомо, охоплює західну частину колишньої землі полян, саме на порубіжжі з деревлянською землею. Археологічні дані, вочевидь, не суперечать такому баченню.

Друга обставина характеризується тим, що в дружині Олега, з якою він прибув з Новгорода, було чимало варягів. Це були вихідці із Скандинавії чи південної Балтії. Варязькі імена були поширені і серед панівних верств слов'янського населення (імена Ігор, Олег, Ольга — скандинавські). Скоріше за все посол Олега до Візантії Фаст був одним із дружинників князя, разом із Олегом прибув до Києва.

Вважається, що в ранзі посла князя могла бути лише людина знатна (за походженням), яка мала якісь маєтності, зазвичай — землю. Але можемо припустити, що Олегів посол Фаст був людиною відносно молодою. Бо у воєнних походах, авантюрах, звичайно, брали участь молоді вояки — шукачі щастя. Особливо це характерно було для варязьких найманців. Такий був час. Для нас не так важливо, чи був Фаст норманом (варягом), чи слов'янином за походженням. Як відомо, договори з греками і написані двома мовами: грецькою і давньоруською, а присягу — клятву учасники переговорів склали кожний своїм богам: християнському Богові (християнами були греки) і Перуну (руси - язичники). Фаст як посол репрезентував Русь, великого князя Київського і захищав його інтереси. Отже «Олегів» Фаст мав високий соціальний статус, був представником руської правлячої еліти. З літопису відомо, що Олегове посольство повернулося без пригод додому з Візантії, виконавши свою місію. Після цього у літописі про героїв цих подій більше не згадується. Але ім'я Фаст ще раз потрапляє на його сторінки. Тепер вже — під 944 роком. І знову в історичному документі-договорі князя Ігоря з греками.

В ньому теж маємо перелік багатьох імен: послів до Візантії і тих можновладців, князів та бояр, великих землевласників, від імені яких ті посли направлялися до Константинополя. По-перше, цей договір дещо відрізняється від Олегового. В першому випадку Олег виступає єдиним правителем, який посилає своїх послів (і купців разом із товаром, який давало полюддя). В другому, окрім Ігоря, названі й інші князі та бояри, які виступають як великі землевласники, що могли поряд із князем спорядити свої човни з даниною, надсилаючи послів і купців. У договорі 944 року знов подибуємо ім'я Фаста. Проте, якщо Фаст Олегового договору постає у ролі посла великого князя, то Фаст Ігоревого — вже в іншій ролі. Він надсилає свого власного посла, виступає, таким чином, як князь, землевласник, вельможа. Це його посол — Іабар. Звичайно, всі ці збіги не можуть бути випадковими. Щодо особи літописного Фаста думки розходяться. Дехто думає, що Фаст договору 912-го (911-го) і Фаст договору 944-го — це різні особи. Але для цього маємо значно менше підстав, аніж для думки, що це одна й та сама особа. Той Фаст, що був послом Олега, ще молодий тоді дружинник, через 33 роки «осів» на землі, яку йому надав його сюзерен — великий князь Київський за службу, розбудувався, став великим землевласником-феодалом. Звісно, у нього мав бути й замок. Логічно припустити, що замок і населений пункт були названі саме іменем цього князя — Фастів.

Ще раз зауважимо, що в пізніших документах ім'я з коренем «Фаст» нам не траплялося.

Існує, щоправда, народна етимологія назви міста Фастів, пов'язана з варіантом в озвученні цієї назви — «Хвостів». Легенда й нині побутує на Фастівщині і була записана краєзнавцем Михайлом Григоровичем. В ній розповідається, що Фастів — це місцевість, де колись відбулася кровопролитна битва між військами київських князів і кочовиками. Ворог залишив тут велику кількість хвостів — своєрідних військових відзнак. Звідси й «Хвостово».

Ще одна легенда пов'язана з назвами невеликих струмків, що називалися «Фосами» і впадали у річку Унаву.

Звичайно, кожна легенда проросла якимись зернятами історичної правди. Дійсно, на фастівській землі могли відбуватися битви в давньоруські часи з кочовиками. Тут відкрито курганне поховання половецького воїна. Але ні з історичної, ні з ономастичної точки зору перша легенда не пояснює походження назви міста.

У другій легенді відбився закон ономастики: збіг назви міста з гідронімом. Ця легенда свідчить, що реалії забутої давнини відклалися в історичній пам'яті народу. І ця пам'ять може бути підмурком запропонованої нами гіпотези.