«Малу батьківщину» має кожний. Історія починається біля рідної домівки, від місцевих пам'яток, з родинних переказів і складається із долі людей, які тут живуть. Свою тривалу і славну історію має і Фастівщина.

Тепер Фастівщина — це територія району, створеного 1930 року із центром у місті Фастові. В історичному сенсі під Фастівщиною слід розуміти значно обширніший край, кордони якого не бупи сталими: наприкінці XVII ст. — це майже вся Південна Київщина («Паліївщина»); згодом упродовж довгого часу — складова частина Васильківського, а від 1919 року — Білоцерківського повітів. Змінювалися і володарі цих земель.

Історія Фастівщини сягає глибокої давнини і бере початок із заселення краю первісними людьми. Свідками тих часів є пам'ятки археології. Нині на археологічну карту Фастівщини нанесено понад 150 пам'яток. Серед них — Фастівська стоянка мисливців на мамонта і дикого коня епохи пізнього палеоліту (20-15 тис. років тому). Залишки мезолітичної стоянки, відкритої на заплавних берегах Унави у Фастові належали збирачам і мисливцям (10 тис. років тому).

Пам'ятки наступних епох фіксують зміни у господарстві місцевих жителів: сільськогосподарське освоєння краю відбувалося уже 7-5 тис. років тому. Про це свідчать поселення доби неоліту і наступних епох — енеоліту та бронзи — на території краю. Неолітичні поселення були відкриті біля села Кощіївка та на хуторі Млинок.

Біля сіл Кожанка, Мала Снітинка, Оленівка, Триліси, у межах Фастова (в Потіївці, на Снігурівці) виявлено залишки трипільської культури (IV — поч. II тис. до н.е.).

Поселення доби бронзи, розташоване біля села Мала Снітинка в урочищі Сорочому, належало племенам праслов'янської східнотшинецької культури (Х\/-ХІІ ст.ст. до н.е.) періоду середньої бронзи. Решта, розташовані на лівому березі річки Унави на Заріччі, на Снігурівці, належать періоду пізньої бронзи — раннього заліза (ХІІ-VІІІст.ст. до н.е.).

Відкриті 1991 року пам'ятки доби бронзи біля с. Малополовецьке включають рештки поселень та великий могильник-святилище.

У VII ст. до н.е. терени Фастівщини увійшли до «Скіфії» Геродота. Сьогодні тут відомі близько 40 пам'яток скіфського періоду, за якими постає історія лісостепового населення VII-III ст.ст. до н.е.; серед них - визначна пам'ятка царський курган Переп'ятиха.

Виявлені на Фастівщині і пам'ятки пізньоримського часу (друга чверть І тис. н.е.), що належать до черняхівської та київської археологічних культур поселення у Великій Снітинці, Мало-половецькому, Великій Салтанівці (хутір Хлебча), Великій Мотовилівці. Вони фіксують новий етап у соціально-економічному розвитку краю, через матеріальну культуру засвідчують появу нових груп населення — венедів (слов'ян) із Повіслення та готів.

Своєрідних рис черняхівським пам'яткам надає повісленський, так званий «північно-західний компонент», елементи пшеворської та вельбарської культур. (Остання і належала племенам готів).

До цього самого часу до Фастівщині відносять і групу пам'яток черняхівської культури з київським компонентом, які пов'язують з антами.

Політичний союз племен із такою назвою утворився на зламі ІІІ-ІV ст.ст. Саме із цим часом ранньосередньовічні хроністи Йордан і Прокопій Кесарійський пов'язують антське «царство Божа» і готську «державу Германаріха» (пізніше Вінітарія). В кінці IV ст. відбуваються історичні війни антів із готами.

Після навали гунів у Східну Європу і повалення політичного панування готів настає доба Великого переселення народів, з якою пов'язане і велике розселення слов'ян, які спочатку брали участь у походах гунів до дунайських кордонів Візантії, а з VI століття виступали вже як самостійна політична та воєнна сила. У тому ж таки столітті вперше згадується наддніпрянський народ «рос», який до цього входив до антського союзу.

До цієї доби належать ще маловідомі на Фастівщині пам'ятки празької культури \/-\/ІІ століть. (Рештки поселення відкриті у Фастові на Заріччі).

Наступний період історії східних слов'ян (кінець І тис.) був перехідним до державного устрою — утворення Київської Русі. Це час існування літописних полян, деревлян та інших племен. На Правобережжі з цим часом пов'язують пам'ятки типу Луки — Райковецької VIІІ-Х століть. Велике поселення цієї культури частково досліджене в урочищі Сорочому біля села Мала Снітинка та в м. Фастові — на Журавлівці.

Розквіт стародавньої Русі як держави та її культури припадає на X — початок XIІІ століття. Пам'ятки давньоруського часу на Фастівщині виявлені біля сіл Борова, Велика Мотовилівка, Велика Офірна, Велика Снітинка, Дорогинка, Кожанка, Волиця, Півні та інших. Під Фастовом досліджені рештки так званого Змієвого валу — своєрідного заслону від постійних нападів печенігів та половців.

Чимало пам'яток залишилося на Фастівщині від пізнього Середньовіччя (Х\/-Х\/ІІІ ст. ст. ) Насамперед це великі козацькі городища-фортеці, одне з яких розкопане в с. Волика Мотовилівка.

Починаючи з XVI і століття головним джерелом висвітлення історії краю стали писемні документи, матеріали етнографії, пам'ятки архітектури.

Про час заснування Фастова не лишилося прямих свідчень, але вже в документаціях кінця XIV століття маємо відомості не тільки про існування населеного пункту під такою назвою, але й про його досить давнє історичне минуле, що сягає давньоруської доби. Після монголо-татарської навали історія Київщини (разом із нею і Фастівщини) потрапляє надовго в сутінки. її нові історичні етапи, що позначились на загальному розвиткові краю, відносяться до литовської доби (середина XIV — 80-ті роки XV ст.). Після прийняття Кревської унії 1385 року до Київщини докотилася хвиля шляхетсько-католицької експансії з Польщі; західні переселенці з'являються і на Фастівщині. Невдовзі Фастів стає резиденцією католицьких єпископів (поч. XVII ст.).

Слід зазначити, що у пізньому Середньовіччі на тлі соціального і національного протистояння почала формуватися українська нація, витоки якої сягають давніших епох і пов'язані з історією антів і давніх русів.

Протягом століть Фастів був західним форпостом і містом-супутником Києва.

Спільно з українцями край заселяли представники різних національностей — росіяни, поляки, євреї, татари, греки, чехи, німці. На цій землі виникали унікальні історичні ситуації, пов'язані як із військовим протистоянням, так і плідною співпрацею, культурним взаємозбагаченням. Місто Фастів неодноразово зводилося з руїн І знову зазнавало нищення. Тут жили і творили сміливі, талановиті люди, перебувало чимало видатних осіб, що полишили яскравий слід в історії. У патріархальній тиші фастівських вулиць народжувалися небуденні ідеї...

На основі нових документів з архівів Києва, Москви, Варшави відтворено діяльність відомого військового і політичного діяча другої половини XVII - початку XVIII століть, фастівського полковника Семена Палія; події на Фастівщині, пов'язані із селянським рухом XVIII століття; повстання Чернігівського полку, окрема сторінка пов'язана із промисловою революцією, коли Фастів став одним із перших значних залізничних вузлів і центром шведського виробництва. Уперше за архівними документами висвітлена історія Фастова у період національних змагань за державність в Україні, коли в листопаді 1918 року ешелон на коліях фастівського вокзалу став місцем розташування Директорії, а 1 грудня тут був підписаний договір про Злуку між Українською Народною Республікою і Західноукраїнською Народною Республікою. Автори торкнулися і таких звитяжних подій нашої історії, як масовий селянський повстанський рух в краї періоду громадянської війни.