У 1702—1704 роках на Правобережжі під проводом Семена Палія відбулося козацько-селянське повстання проти Речі Посполитої. Центром його став Фастів.

Після невдалого наступу на містечко в серпні 1700 року польсько-шляхетський уряд готувався до нового наступу.

Козацька республіка у зв'язку із постійною загрозою пере­творювалася на військовий табір. Тут збиралися козаки, селяни і міщани з усієї України.

Взимку 1702 року у Фастові збирається козацька рада, на яку з'їжджаються правобережні полковники — Самусь, Іскра, Абазин та Палій. На раді були представлені широкі соціальні верстви населення — козаки, городяни, нижче православне духівництво та православна шляхта.

На жаль, джерела не зберегли відомостей, про що йшлося на раді. Дослідники вважають, що була досягнута домовленість про початок повстання та його тактику. На раді був присутній поет-демократ із Волині Данило Братковський. Як найосвіченішій людині йому доручили скласти відозву до українського народу.

Оригінал цього документа не зберігся. Його зміст відтво­рено за текстом рішення військового суду Волинського воєвідства, який розглядав справу Д. Братковського. Відозва закликала до повстання за скривджену віру, за незалежність і свободу.

Численні архівні документи засвідчують, що чимало православної шляхти, сільських урядників не тільки співчували повстанцям, але, як могли, і допомагали їм. Так, у Кременецькому міському суді розглядалася справа боярина Мацієвського, який «различными способами... подстрекает к бунту и к участию в козацком восстании». Під час обшуку у нього знайшли список осіб, які погодилися надати допомогу повстанцям. На Брацлавщині заготовкою селітри, пороху і свинцю займався шляхтич М. Квінтинський. Він збирав також інформацію про пересування урядових військ і передавав її козакам.

Повстання розпочалося весною 1702 року на Поділлі і Брацлавщині. В липні повстанський рух охопив Київщину. У жовтні-грудні 1702 року козацькі війська здобули Немирів, Бердичів, Бар, Межибіч. 10 листопада 1702 року, після двомісячної облоги, повстанці взяли Білу Церкву. Сюди була перенесена резиденція С. Палія.

На початку 1703 року війська Палія контролювали значну частину Правобережної України. Розпочалися селянські виступи на Волині і в Галичині.

Польський уряд вислав на придушення повстання 15-тисячне військо під командуванням А. Синявського. На озброєнні у нього було 44 гармати.

Військо А. Синявського захопило територію Поділля, а потім і Брацпавщину, розправляючись із повстанцями й мирним насе­ленням.

Так, жорстким тортурам було піддано поета Д. Братковського; його було взято, за рішенням суду, на дибу. Незважаючи на похилий вік, Д. Братковський витримав перший ступінь кари. Але геть знесилів, і від подальших мук його увільнили. 25 листопада 1702 року зачитали смертний вирок, а наступного дня вранці «посеред ринку Луцького, через ката за сім разів мордерсько зістав святий», тобто йому по черзі відрубали руки, ноги, голову, а наостанок перетнули тулуб. Так загинув один із найосвіченіших представників свого часу в Україні, полум'яний патріот і талано­витий поет. Було посаджено на палю одного з керівників повстан­ня — полковника Абазина. Київський воєвода І. Потоцький запропонував усім, кого підозрювали в участі у повстанні, відрізати ліве вухо. Як свідчить сучасник подій, понад 70 тисяч витримало цю нелюдську екзекуцію.

Проте козацькі війська відбили всі спроби польської армії захопити Київщину.

Королівський уряд, не маючи сили придушити повстання, звернувся за допомогою до московського царя Петра І.

Побоюючись, що селянсько-козацьке повстання переки­неться на Лівобережну Україну, а також прагнучи заручитися під­тримкою Польщі у боротьбі зі шведами, Петро І вирішив допомогти польському королю. З цією метою наказав лівобережному геть­ману І. Мазепі весною 1704 року йти з усім своїм військом углиб Польщі.

Для І. Мазепи настав слушний час здійснити заповітну мрію — об'єднати всю Україну під своїм проводом. З 30-тисячною ко­зацькою армією він перетнув Дніпро і зайняв Київщину та Волинь. Палій продовжував діяти на Правобережжі як незалежний гетьман.

Отже, в Україні тоді зійшлися три непримиренні сили: поль­ська, яка спрямувала найжорстокіші репресії проти народного повстання, повстанці на чолі з Палієм і Мазепа, за яким стояла Москва. Гетьман прийшов на Правобережжя як союзник Польщі допомогти польським магнатам придушити повстання. У такій складній ситуації найменший ухил в бік тієї чи іншої зовнішньої сили різко змінював хід подій.

Палій змінював тактику, підтримував зв'язки з «шведською» партією в Польщі, що боролася з королем Августом (останнього, як відомо, підтримував Петро І). Але розв'язати цей вузол проти­річ йому бракувало сили. Обставини виявилися на цьому етапі непідвладними йому.

В житті Палія розігралася справжня драма: лівобережний гетьман вирішив пожертвувати Палієм, хоч їх єднали патріотичні почуття до України, спільна політична мета. Заарештувати пол­ковника на території Фастівщини І. Мазепа не наважувався. Геть­ман розмістив свою головну квартиру у Бердичеві, часто її відвіду­вав Семен Палій, і Мазепа завжди зустрічав його якнайкраще.

Першого серпня 1704 року Палій прийшов до головної квар­тири Мазепи. Для нього влаштували банкет, а вночі, коли полков­ник міцно заснув, схопили, заарештували і згодом відправили до Москви. Палія звинуватили у шведофільстві й заслали до Сибіру, в Тобольськ. На деякий час він зникає з політичної арени.

Так на короткий термін під булавою Мазепи опинилися обидві частини України. Він володарює на Правобережжі: вжив певних заходів, аби запровадити тут нові суспільно-економічні порядки, такі самі, які були в Гетьманщині — надав землю старшині, монастирям, роздав міста і села. Довідавшись про пла­ни Петра І ліквідувати гетьманство та козацький устрій в Україні, гетьман розпочав таємні переговори із союзником Карла XII, польським королем С. Лещинським. Весною 1709 року було укла­дено угоду між шведським королем Карлом XII і Мазепою, яка передбачала відновлення державної незалежності України.

Коли почався наступ шведів на Москву територією України, гетьман відкрито перейшов на бік Карла XII. Невдала облога Полтави дала змогу Петру І підготуватися до генерального бою і розгромити шведсько-українські війська у Полтавській битві 1709 року. Карл XII та Мазепа відступили у Молдову, де в передмісті м. Бендер того ж року гетьман Мазепа помер.

Напередодні Полтавської битви Петро І повернув С. Палія із заслання і призначив полковником Білоцерківського полку. Як свідчить літописець, у день Полтавської битви, 27 червня 1709 року, Палій «...бывши уже немощным, обаче на коне, аще й поддерживанием ездячи, принуждал войско, дабы неприятелю зломанному не дали обозретися».

Проте, розбитий фізично і морально, він хотів лишень одного — повернутися до свого любого Фастова. На цій землі на нього чекали.

Помер Семен Палій у січні 1710 року. Є припущення, що поховано його у Межигірському монастирі. Межигірський Спасо-Преображенський монастир поблизу Києва, що ним опікувалися запорожці, у Х\/І-Х\/ІІ століттях був шпиталем і останнім притулком для перестарілих запорозьких козаків. У минулому столітті відомий вчений, перший ректор Київського університету М. Макси­мович бачив у Межигірському монастирі особисті речі полковника. Він свідчив: «В Святодуховской церкви длительное время вместе с портретами Богдана Хмельницкого и Евстафия Гоголя

висел портрет Палея в посребренных с двумя золоченньїми дорожками рамах; а над портретом, на ветхом коврике Палея, висела его сабля без рукояти, в ножах, оправленная по концам в серебро, с шелковыми зелеными паками...».

Отже, «Нова Хмельниччина» Семена Палія, як і зусилля самого Б. Хмельницького об'єднати Правобережну і Лівобережну Україну, досягти державного суверенітету, зазнали поразки.

Як відомо, не вдалося цього зробити до Палія ні меланхо­лійному Виговському, ні підступному Брюховецькому, ні хитрува­тому Самойловичу, ні звитяжному Сіркові, ні буйному Дорошен­кові. Не змогли розв'язати це історичне завдання ні мудрий Мазепа, ні безстрашний Полуботок, ні розважливий Калнишевський. Поглинання України сусідніми державами було довгим і затяжним.

Експансіоністські плани Петра І дорого коштували Україні, що висилала на Північну війну свої полки, брала участь у будів­ництві нової столиці — Петербурга та північних каналів.

Наслідком цієї поразки стало посилення царських репресій, обмеження автономних прав Гетьманщини, зростання національ­ного і соціального гніту в Україні.

Але саме в ті драматичні часи дістає найповнішого виражен­ня державницька ідея: 1710 року з'являється Конституція Пилипа Орлика. Документ мав на меті сформувати політичний устрій, згід­но з законом розв'язати соціальні, економічні, церковні та інші питання у майбутній незалежній Україні.