В.Сичевський - український письменник, поет, режисер і драматург народився 31 грудня 1923 року в м. Фастові.
Воював на Північно-Західному, Степовому і Другому Українських фронтах. На пам’ять лишилися ордени і медалі, в тому числі і медаль „За оборону Києва”.
Після закінчення Київського інституту театрального мистецтва ім.. І. Карпенка-Карого обіймав різні посади: заступника редактора газети „Радянська культура”, режисера, директора Української студії хронікально-документальних фільмів та ін.
Василь Сичевський – заслужений працівник культури, член трьох творчих спілок: письменників, кінематографістів, театральних діячів. За його творами зняті кінофільми : „Ніч перед світанком”, „Украдене щастя”, „Платон мені друг”, „Спокута чужих гріхів”. Захоплюють читача п’єси: „Гордіїв вузол”, „Не зрадь себе”, „Чаклунка Синього виру”, „Земні тривоги”, романи „Чорний лабіринт”, „У кожного своє пекло”, „Підірваний рай”. Та ін.
СПОВІДЬ
Народе мій, ошуканий мій краю!
Перед тобою я вину складаю.
Не я один, а ціле покоління
Стає перед тобою на коліна.
Прости нам нашу сліпоту і щирість.
З них ідол наш і народивсь, і виріс.
Він нас зманив примарою свободи,
Надією на ясні зорі і на тихі води.
Ми йшли за ним, немов сліпці до храму,
Як ті мерці, що вже не ймуть сраму.
Ми вірили у всі його ідеї
І не прогнали з храму фарисеїв.
Олжа, підступність бонз і партократів
Схиляли нас, щоб розіп'яли матір,
Забули рід свій, солов'їну мову,
Своє одвічне, українське слово.
Нас научали сірі кардинали,
Щоб ми й самих себе не визнавали.
Не всім нам стало мудрості й одваги
Черпнути істини по сталінських гулагах.
Нас доля круто перевірила війною.
У нас нема зерна неправди за собою.
Та є вина!
Вона скородить душу...
За гріх наш спільний вибачитись мушу.
Прости синів, що звірились примарі,
Та не прощай сучасних яничарів!
НЕОПАЛИМА КУПИНА
Уривок з поеми
Українське слово, мово моя рідна,
Скільки ти зазнала бід від людей негідних.
Як тебе плюндровано, нищено і гнуто.
Скільки на серця людські одягали пута.
Різні там цариці і царьки пихаті.
А ви не вмираєте в українській хаті.
А ви буйно квітнете в українськім полі.
Правнукам шукаєте щастя на роздоллі...
Те, що було, не минуло,
Воно завше з нами.
І праслово, й прадержави
Світять за віками.
Дбайте, браття, аби серце
Ваше не заснуло
І пращурів України
Добром пом'януло.
Наші предки ратаї звали край Араттою.
Ар - то світло, Ата - батько!
Батьківщина ратаїв...
ФАСТІВ
Ордою битий, шляхтою замучений,
Царевими послами не приручений,
Стоїть над кручами понад Унавою
Козак порубаний, укритий славою!
Лиха навала з давньої межі
На списи піднімала, на ножі.
Хоч кров йому із ран і досі ллється,
Та мій козак не гнеться, а сміється.
Вола мулла, скрегоче ксьондз зі злості,
А козарлюга точить шаблю об ворожі кості.
Він непоборний, наче та гранітна скеля.
У високості голубій душі його оселя.
Там слави його рай, жаданий з віку вирій.
Стоїть козак на Україні милій!
Ніколи я не хвастав, ні,
Що народився в славетному Фастові.
На високій горі, над Унавою,
Над красою її величавою.
Унава, Унава!
Козацькая слава!
Твоя сховала течія
Бунчук Семена Палія.
У пам'яті колишуться тумани
І синій ліс за сивою рікою.
Я причаївсь на підвіконні біля мами.
Тулюся до плеча її щокою.
Унава, Унава!
Дитяча забава!
Розбризкане в сонці чуття!
У кожній краплині,
У кожній іскрині
Моє ще не жите життя!
Яке то щастя впасти у траву
На березі притихлої Унави
І слухать серцем, як віки гудуть,
Як проростають квіти й соковиті трави.
Унава, Унава!
Чаклунські заплави.
Прадавні казки в комишах.
Сміється і плаче
Прозора, дитяча
Іще неущербна душа.
А в небі, там і серед дня
Горять, виблискують яскраві зорі,
І піднімається із небуття
Козацька слава в світові простори.
Унава, Унава!
Козацькая лава
У стогоні тисяч копит,
У скреготі шабель
Виборює право
У власному домі
Хазяїном жить!